Книга, яка воює за Україну

2017 р. назавжди залишиться у моїй пам’яті завдяки зустрічі із надзвичайно цікавою і корисною книгою-дослідженням – «Країна Моксель, або Московія». Написав її не професійний історик, а колишній інженер-мостобудівник, виходець з Дунаєвецького району нашої області Володимир Білінський. Доля розпорядилася так, що у 1959 р., після закінчення Дніпропетровського інституту залізничного транспорту його направили на роботу до Казахстану, де він жив і будував мости аж до 1999 р., коли нарешті повернувся до Києва. Будучи справжнім українцем, він усе своє життя присвятив дослідженням історії України з часів Київської Русі і до сьогоднішніх днів. Результати цієї титанічної праці стали своєрідною сенсацією, як для вітчизняних професійних істориків, так і широких кіл громадськості. Адже у виданих В. Білінським книзі зроблені наступні дуже важливі для кожного українця висновки:
український народ походить з древніх слов’янських племен (поляни, древляни, сіверяни, уличі, дуліби тощо), в той час як російський народ створився на основі угро-фінських племен (мокша, меря, весь, мещера, мурома та інші). Автор зазначає, що у свій час окремі князі-невдахи Київської Русі поневолили згадані угро-фінські племена та нав’язали їм християнство, але від цього територія, де вони жили споконвіку, не стала Київською Руссю, як не стали Іспанією захоплені нею колись території у Південній Америці. Це стосується також і країн Північної Америки, які колись були колоніями Великобританії. Тому немає ніяких підстав стверджувати, що український і російський народ є одним народом, як це люблять повторювати росіяни, в т. ч. Президент РФ В. Путін;
«саме через те, що на території нинішньої РФ жили чужі слов’янам племена, то це і стало причиною їх взаємного несприйняття. Навіть 350-літнє великоросійське придушення національного духу в Україні не домоглося асиміляції українського слов’янського народу з далеким йому фінським етносом великоросів»;
територія фінських племен, на якій були створені перші князівства, багато століть називалася країною Моксель або ж Московією (слово «Москва» має фінське походження і означає «гнила вода»). Лише у 1721 р., за указом Петра I, Московія отримала назву «Росія», а народ почав називатися «росіянами», хоча для цього не було ніяких підстав, оскільки справжньою спадкоємицею Київської Русі є саме Україна;
для того, щоб ніхто не дізнався правди цар Петро I, а потім Катерина Друга знищили або сфальшували усі древні рукописи Київської Русі, що дало їм змогу вкрасти чужу історію, історію нашого українського народу;
внаслідок 300-літнього перебування Московії у складі Золотої Орди, яка загинула у 1502 р., усі московські князі добре засвоїли монголо-татарські моральні принципи та політику: підступність, жорстокість, брехня, постійне бажання вкрасти чуже тощо. Саме тому за 400 років Московія зуміла вогнем і мечем частково відновити стародавню монгольську імперію і стала найбільшою країною у світі;
В. Білінський нагадує великоросійській еліті, «яка так переймається історичною величчю своєї нації, прізвища татар, які принесли славу імперії: Аркчеєв, Бунін, Грибоєдов, Державін, Достоєвський, Єнгалічев, Кантемир, Купрін, Мілюков, Плеханов, Панаєв, Потебня, Рахманінов, Салтиков-Щедрін, Тургенєв, Тимірязєв, Тенішев, Урусов, Шереметьєв, Шаховський, Чаадаєв, Ширінський-Шахматов та чимало інших. На додаток до цього є сотні прізвищ шляхти, вихідців із зросійщених представників Золотої Орди, на кшталт Юсупових, Годунових, Черкаських, а також тих, хто походить із українського, німецького, єврейського, польського, грузинського, латиського та інших народів. Таким чином, на долю самих великоросів серед дворянства, тобто знаті, припадає якась дещиця»;
«всяка реформа у Російській імперії, а потім у Росії розроблялася не для поліпшення життя людини. Ні! Це завжди був вимушений захід заради продовження російської експансії та війни».
Феноменально, але у книзі «Країна Моксель, або Московія», яка була видана ще у 2011 р., В. Білінський робить дуже важливий висновок: «Росія і нині проповідує свої геополітичні інтереси. Ще не відмито бруд і кров від великої бійні в Афганістані, а вже пролилася кров у Чечні (було вбито 100 тис. людей). Про це важко говорити – ми стоїмо на порозі нової експансії»!
Читаючи ці рядки, мені раптом здалося, що В. Білінський вже тоді знав, відчував душею, що у 2014 р. ця нова експансія Росії буде спрямована проти України і захватять «російські брати» наш Крим та частину Донбасу, і виженуть з рідних домівок мільйони дорослих і дітей, і проллють сльози та кров десятки тисяч безневинних українців, яких вони так «люблять»…
Звичайно, досить важко передати у короткій газетній статті усі емоції, враження та переживання, які викликає книга В. Білінського, але головним є тверде переконання у тому, що вона справді воює за Україну, за її правдиву історію! І може саме завдяки цій чесній і глибоко патріотичній книзі, яку прочитав або прочитає наш танкіст, артилерист, піхотинець, волонтер зросте їх сила духу, мужність, стійкість і впевненість у правоті нашої справи та обов’язковій перемозі над російськими агресорами.

М. К. Мусієнко
м. Київ

You may also like...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *